Центральні банки розвинутих країн Світу досить часто утримують у власних портфелях цінні папери як уряду, так і корпоративних позичальників. Цілі відповідних операцій можуть бути різними: від бажання збільшити пропозицію грошей на ринку заради пожвавлення економічного зростання, до небезпечного фінансування потреб уряду. Широкий сегмент операцій не є продуктом якихось окремих рішень. Як правило, цінні папери опиняються на балансі Банку в процесі прийняття рішень з монетарної політики, або після взаємодії з урядом та корекції його фіскальних вподобань. Є і досить аномальні ситуації, коли центральні банки не фінансують уряд, а, навпаки, допомагають йому розмістити капітал за кордоном.

Інвестиційний фонд чи Центральний банк?

            У Центральному банку Норвегії на початку 2019 року працювало 953 особи, з яких 601 особа працювала у підрозділі інвестиційного менеджменту. Як не дивно, але структура персоналу Центрального банку Норвегії обумовлена проблематикою його економіки. Загалом, на початок 2019 року капіталізація Державного (урядового) пенсійного фонду Норвегії у 2,5 рази перевищила річний ВВП Норвегії. Відповідна ситуація призвела до того, що і кошти пенсійного фонду, й інших фондів «майбутнього», а також значна частина золотовалютних резервів Норвегії інвестуються за кордон. Зараз це приблизно 9000 компаній із 70 країн Світу.

Звісно, такий стан справ відображається на структурі персоналу Центрального Банку Норвегії: з більше ніж 600 осіб персоналу, які працюють в підрозділі інвестиційного менеджменту, є іноземці з 38-ми країн Світу. Центральний банк Норвегії є офіційним інвестиційним радником Міністерства фінансів з питань інвестиційної стратегії. До речі, цікавий факт: завдяки таким порадам за 1998-2018 рр. середня річна дохідність пенсійного фонду Норвегії дорівнювала 5,47%.

На початок 2019 року золотовалютні резерви Центрального банку Норвегії оцінювались у сумі 511,8 млрд. крон або 61,4 млрд. доларів США. Це небагато, але і специфіка країни полягала у тому, що значна частина ВВП країни формувалась за рахунок експорту енергоносіїв, ціни на які залежали від курсу долару та від цін на нафту і газ у ЄС та на Світовому ринку. Тому і підтримувати високий рівень золотовалютних резервів не було нагальної потреби. Але оскільки суттєва частина економіки обслуговує експорт капіталу, то і у центральному банку країни потрібні фахівці, в яких є певний рівень кваліфікації щодо роботи на закордонних ринках.

На початок 2019 року валюта балансу Центрального банку Норвегії складала 8,851 трлн. крон, з них 8,256 трлн. крон (приблизно 1 трлн. доларів США) належали Державному пенсійному фонду (ДПФ), який 100% активів інвестував за кордон. З 8,2 трлн. крон приблизно 5 трлн. приходилось на інвестиції в акції іноземних компаній, трохи більше 2 трлн. – на інвестиції в облігації. Центральний банк Норвегії є свого роду аномалією, оскільки не допомагає фінансувати уряд, а, навпаки, допомагає розміщувати капітал за кордоном.

Данія, Англія та Канада: різні потреби – різні моделі

Детальний розгляд річного звіту Банку Англії показав, що станом на 01.01.2019 р. Банком Англії було надано кредитів на 444,997 млрд. фунтів. Вся сума кредитів була надана Bank of England Asset Purchase Facility Fund Ltd (APFF).

APFF було створено у 2009 році для купівлі високоліквідних цінних паперів, випущених, у тому числі, Казначейством її Величності. Основним завданням APFF було підвищення якості управління ліквідністю. Насправді ж майже 0,5 трлн. фунтів було віддано на створення додаткового інструменту для Комітету з Монетарної політики. Тобто APFF – це не стільки інструмент фінансування купівлі урядових зобов’язань, скільки інструмент впливу на попит і пропозицію на грошовому ринку.

Також потрібно розуміти, що APFF було створено у відповідь на кризу 2008 року, а його операції в основному були спрямовані на пожвавлення економічного зростання у Великобританії. У 2018 році частину функцій від APFF було знову передано до Банку Англії, а на його балансі з’явились так звані TFS-кредити на 121,4 млрд. фунтів, які за своєю суттю були тим самим, що і операції в окремому фонді APFF.

Центральною тезою монетарної політики Національного банку Данії (НБД) була підтримка фіксованого курсу крони до євро. Курс крони до євро вже тривалий час коливався біля позначки 7,45 крон за євро. Вкладення у внутрішні облігації емітентів з Данії складали біля 33,6 млрд. крон. Більше 426 млрд. крон були вкладені в іноземні активи, з яких 305,3 млрд. крон були розміщені в інших центральних банках. НБД вкладав свої кошти в облігації емітентів з Данії та заставні для того щоб запобігти іпотечній кризі у Данії.

Банк Канади є одним з класичних центральних банків, який не боїться фінансувати уряд. Станом на початок 2019 року у власності Банку Канади знаходилось казначейських зобов’язань уряду Канади на 24,2 млрд. канадських доларів, та майже на 80 млрд. доларів облігацій уряду Канади. Загалом на канадські державні цінні папери приходилось приблизно 90% від активів центрального банку цієї країни. Цікаво, що за законодавством Канади її центральний банк мав викуповувати від 13% до 20% щорічних обсягів випуску облігацій уряду Канади. З 2015 року біли прийняті зміни, за якими обсяг такої купівлі буде знижуватись з 20% до 13%. Купівлю казначейських зобов’язань у Банку Канади взагалі не вважають інвестиціями у держсектор, а сприймають як засіб регулювання ліквідності.

Висновки

Операції центральних банків з цінними паперами є основою для обслуговування економічних інтересів держави. Якщо у Норвегії присутній профіцит інвестицій та є потреба інвестувати за кордон, то і центральний банк цієї країни обслуговує відповідні операції, якщо уряду Канади потрібні кошти на розвиток країни, то центральний банк цієї країни був зобов’язаний щорічно купувати 13-20% щорічного обсягу емісій облігацій уряду Канади. Якщо Національний Банк Данії прогнозує, що може бути криза на ринку нерухомості, він масово викуповує заставні або облігації, забезпечені іпотекою.

Віталій Шапран

Головний експерт Ради НБУ